|
А коло години дев’ятої
скрикнув Ісус гучним голосом:
„Елі, Елі! лама савахтані!”
/Матвія – 27:46/
1
Боже мій милий! Мене не покинь Ти,
Не дай потонути у власних гріхах,
Бо хочу я жити, бо хочу любити
І пісню співати в квітучих полях.
Я хочу, щоб пісня Тобою бриніла,
Щоб пташка зі мною той спів завела,
Щоб кожна оселя бажала лиш миру –
І квіточка миру в хатах тих була.
І більшої радості бути не може,
Коли поряд руку я чую Твою,
І Слово Твоє наповня мене дуже, -
Як спраглий водицю, я звук його п’ю.
Тому у молитвах не знаю межі:
І вдень , і вночі Ти раба бережи.
2
І вдень, і вночі Ти раба бережи,
А я пастухом, хоч маленьким, та буду, -
В молитвах, в роботі, в словах без олжі
Я правду святу добуватиму люду.
Хоч знаю напевно: захромлять у груди
Із заздрощів чорних ядучі ножі,
Хоч знаю, що зло ще панує усюди,
І навіть у тих, що стоять на межі…
І навіть у тих, що знайти Тебе хочуть,
Світильник і масло Тобі бережуть
І в невідь пекучу все втуплюють очі...
Із ними і я своє серце буджу:
Допоки болить воно – й житиму, доти –
Даруй же, Єгово, до ближніх турботи.
3
Даруй, Ієгово, до ближніх турботи,
Хоч як би в турботах не плакав я тих,
Хоч як би душа не була моя проти,
Хоч з того зберу лише горя я міх.
А може й зернинка одна засіяє
Крізь товщу полови загублених днів,
А може вівцю я малу відшукаю,
Що впала в гріхів наймерзенніший рів.
Отож-бо немарні старання з-за йоти,
І сили не марні за сльози чужі,
Бо Слово та йота скріплятиме доти,
Допоки їй душу не здоять вужі.
Тож дай мені, Боже, до ближніх турботи,
На тяготи – сили, на похіть – гужі.
4
На тяготи – сили, на похіть – гужі
Дай, Творче, мені повсякдень, повсякчасно,
Щоб серце й душа не закисли в олжі
І щоб не зотліло життя мого кросно.
І в мить, як дійду я до вічного пруга,
Хотів би я сили, хоч трішечки, мати:
Вдягнуть дику похіть в міцнющу попругу,
Коли вже не вдасться хребта їй зламати.
Тому і шукаю всіх істин коріння
І завжди вітаю оновлений час,
Що вічно в турботах приходить до нас,
Даючи надії, мов нива весіння,
Та ще промовляючи: „Майте щораз
На терні колючі безмежне терпіння!”
5
На терні колючі безмежне терпіння
Прошу Тебе, Яхве, в дорозі моїй –
Я терні рубаю й збираю каміння,
І прагну зерна на землі нерясній.
Дай святість: хліби на землі цій плекати,
Допоки життя і дихання ще є,
І людям той хліб дарувать, дарувати -
Від цього ж сильнішає серце моє.
Я світ поки бачу, то прагну щосили
Ронити від праці свій піт на ріллі,
Відроджувати пам’ять, що предки лишили,
Та пильно ростити зернинки малі.
Ще вправності дай, Вседержителю милий,
І – крапельку мудрості в гніві та злі.
6
... І – крапельку мудрості в гніві та злі,
Коли гнівувати душі доведеться,
Як зло забуя на вустах і чолі,
Ти, Вчителю, мудрим зроби моє серце.
Що стопчуть вуста, то хай серце спасе;
Не вбачать що очі, то серце віднайде;
Хай болі людські відчува над усе
І сльози втира найбіднішому зайді.
Хай ворога навіть вітає воно,
Того, що постійно вбива благочиння
І крівцю спива мов єлейне вино,
Та слово Твоє перепльовує свиням...
А я Тебе, Вічний, прошу ще одно:
В роботі й молитві даруй лиш горіння.
7
В роботі й молитві даруй лиш горіння,
Бо як же прожити життя без вогню:
То заздрість заїсть, то – велика гординя,
Ці вади від себе Мій Царю, гоню.
А Тебе ж прошу: дай вогню мені в груди
Молитву творити й невтомно робить –
Й життя моє завжди наповненим буде,
Не стане страшною і вічності мить.
Я не сплакну, посох що з голяками, -
Хай долі такій вчаться всі королі,
І Тебе шукають вони між зірками,
Збираючи правдоньки крихти малі.
Дай, Авво, шукаючим щастя з роками
Та хліба насущного дай на столі.
8
Та хліба насущного дай на столі
І навіть отим, що гординею п’яні,
Бо прийде той час, коли скрикнуть: „Елі!
Елі Всюдисутній! Лама савахтані!”
І осінять Христом свої стоптані душі,
Й покаяннями змиють клеймо сатани,
І прославлять Тебе і на морі, й на суші, -
Лиш тільки, Мій Боже, свій гнів відверни,
Бо молюся за них я, радіючи нині,
Що загине диявола перша печать,
Яка має назву пустої гордині,
Яку у смиренні лише і зламать...
Тож хай проспіва Тобі кожна країна:
„Я порох з-під ніг Твого Любого Сина!”
9
Я порох з-під ніг Твого Любого Сина,
Я мізер нікчемний забутих доріг,
Я жадібна, підла, брехлива личина,
Не варта торкнутись Ісусових ніг.
В гріхах я породжений, в похотях гину,
В буденстві страшному, як в морі, пливу,
Я зла оминаю частину левину
І прагну спастися у сні й наяву.
А новий же день спокуша по-новому,
Вселяє суєтність, зі страхом віта,
Підсовує жадобу, заздрість і втому
Й нашіптує зрадить Ісуса Христа.
З-за того ж кажу я від серця всього:
„Я цвях у десницю забитий Його!”
10
Я цвях у десницю забитий Його,
Бо з кожним гріхом додаю лише муки,
Бо сім лихих бід, назбиравши кругом,
Вкладаю в стажденні Ісусові руки.
І тільки оцим тричі зрадити можу,
І сім раз по тричі, і сімдесят раз
Німію, забачивши силу ворожу, -
І каюсь, як півні відмітять той час.
А сонечко з мороком стане до бою
І Світлом Твоїм обійме знов країну,
То морок з дияволом гинуть обоє –
Від сну й забуття знов до Тебе я лину.
„Дозволь залишитись навіки з Тобою!” –
Молю Тебе, Господи, кожну хвилину.
11
Молю Тебе, Господи, кожну хвилину,
Хвалу воздаю Тобі вдень і вночі,
І Духа Святого я славлю, і Сина,
Завжди Триєдиного Тебе звучи.
Прости, Саваоше, за слово і діло,
За пам’ять мою, що водою збіжить,
За все, що зробив я прекрасно й невміло,
Що з волі творив і в невільничу мить.
Прости і за те, що я думати мусив,
І навіть за те, що не здумав чого,
Прости, що зміїної пастки боюся,
Що рідко я бачу Твою Хоругов.
Скріпи ж мене грішного в Світлому Дусі
Й раба не покинь Ти ніколи свого.
12
Раба не покинь Ти ніколи Свого:
Лиш тільки з Тобою я бути бажаю,
З Тобою здолаю одвічний вогонь –
Лиш стійкості дай, Мій Святий Аданаї.
Бо злодій лихий розкида свої сіті
І марить одним: мою душу пожати;
Наміриться він – Ти ж спаси тої миті,
Хай милість дає Пресвята Твоя Мати.
Хай Ангел-Хранитель освітлює дні,
Завжди зберіга мою душу і тіло
І вчить мене ревно плекати пісні
Зі Словом Твоїм, як апостоли вчили.
Бо Слово Твоє проростає в мені,
Бо Слово Твоє надає мені сили.
13
Бо Слово Твоє надає мені сили,
І Світлом Його кожна жилка буя,
Ті Звуки Святі мою душу зростили,
В тих Звуках Святих лише житиму я.
Лиш не покинь, не закрий мені небо,
Дай в сонці купатись і бачить зело,
Єднати Христом свою душу до Тебе
І в тихій молитві схиляти чоло.
І якості Слова находити нові,
І віру постійно плекати у Нім,
Бо що я без віри у Вічному Слові?
Яку має силу без блискавки грім?
А віра, як кров, зігріва мої жили
І крушить холодні окови могили.
14
І крушить холодні окови могили
Одвічна Любов Твоя, Боже Могутній,
І лише Вона для душі дає сили,
І співи ЇЇ мелодійніші лютні.
Зростає Вона між зірками й віками
І в серці людськім проростає, мов квітка,
І творить молитву палкими словами,
І зве лиш до Тебе і взимку, і влітку.
І всі сім гріхів в ЇЇ світлі зникають,
І гніву сім чаш не торкнуться людини,
Яка із Любов’ю прямує до Раю,
І древній дракон не заступить Їй днини.
Тому кожну мить не облишу просити:
Боже мій милий, мене не покинь Ти!
15
Боже мій милий, мене не покинь Ти,
І вдень, і вночі Ти раба бережи,
Даруй мені, Отче, до ближніх турботи,
На тяготи - сили, на похіть – гужі,
На терні колючі – безмежне терпіння,
І – крапельку мудрості в гніві та злі,
В роботі й молитві даруй лиш горіння
Та хліба насущного дай на столі.
Я порох з-під ніг Твого Любого Сина,
Я цвях у десницю забитий Його, -
Молю ж Тебе, Господи, кожну хвилину:
Раба не покинь Ти ніколи свого,
Бо Слово Твоє надає мені сили
І крушить холодні окови могили.
ID:
490656
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.04.2014 12:22:02
© дата внесення змiн: 06.04.2014 12:22:02
автор: Grigory
Вкажіть причину вашої скарги
|
