Може звичка, а може кохання.
Та хто зна? Лиш Всевишній один...
Чи були твої щирі зізнання,
Чи, можливо, слова - лише дим,
У якім я блукаю і досі...
Навіжена...самотня...сумна...
Допомоги в коханні не просять.
Нічия у цім зовсім вина.
А, можливо, твоя...Та хто знає...
Люди кажуть, не треба судить.
Час для мене поволі минає,
Над чолом потускніла блакить.
А, можливо, це просто негода.
Ну і з ким же отак не буває?
А ми - люди - це наша природа...
То кохає, то враз не кохає.
Все на світі, як є, недаремно,
І з очей вітер скине вуаль,
Тільки жаль й трохи сумно, напевно,
Що кохання сплива...просто жаль...
А якби не спливало, то може
Не написані бу́ли б пісні,
Вірші, музика...Це допоможе
Написати ще сотню й мені...
