Яскраво сонце світить, та не йде тепло.
Морозно, холодно, аж леденіє кров.
Бруньки заклякли у зимових снах,
І квіти вкрила біла сніжна пелена.
Хоча, без сумніву, казковий ясний день:
Яскріє сніг, поскрипує, як хтось іде…
Причепурилось все довкола в білий сніг,
Але чомусь на серце камінь туги ліг.
Зимова гарна ця картина снігова,
Та тільки не дарують радість ці дива,
Бо бачу з сумом – гине неминуче сад,
І замерзають квіти, гине вся краса.
У відчаї я покладу на себе хрест,
Звернусь молитвою простою до небес, –
Від віри й звуків вимовлених фраз
На радість нам зросте з під снігу білий ряст.
18.02.2012 р.
