В. Брезденюкю і Л. Полянському
Вже й крига зникала на сонці
І танув із снігу курган,
Із Жмеринки їхали хлопці,
Мої земляки, на майдан.
На серці у мами тривога:
- Куди ж ти поїдеш, дитино?
- Матусе, я вірю у Бога
І в долю всієї Вкраїни.
От-от перемога за нами,
І будемо жити, як люди.
За це ж ми боролись віками,
За це ми боротися будем.
Реве Дніпр широкий, нерадий,
Холодні насупивши брови,
Стоять який день барикади,
Умиті озерами крові.
Прибули вони не за гроші,
Їх кликала ненька-Вкраїна.
Зайняли місця на сторожі,
А вороги дихали в спину.
Морози чи дощ - не зважають,
Бо всі вони - справжні герої!
Не лиш на словах захищають,
А справді готові до бою.
Не мала спокою дружина,
Молилася день і ніч мати
За нього: за батька і сина,
і за чоловіка, й за брата.
Роздався дзвінок неспокійно:
-Скоріше додому вертай.
- Ось-ось повернусь. Неодмінно...
На нас наступають! Бувай!..
Минає вже друга година...
А в слухавці сумно лунають
Лиш довгі гудки без упину...
Тривога і сум серце крають.
- Скажи щось, я прошу, благаю...
- Так... ви мати, чи може дружина?
Із болем в душі співчуваю...
Снайперська пуля. У спину...
На мить все життя зупинилось.
Не прийде він більше до хати.
Те серце, що радісно билось,
Не буде любити й кохати.
Голубко, не плач, не журися...
Він справжній герой України!
Вкраїно моя! Подивися
На свого славатного сина!
Вже й зникла та крига на сонці,
Розстали із снігу кургани,
Привезли у Жмеринку хлопців -
Небесних Героїв Майдану...
Вони повернуться з весною,
Із сонечком прийдуть до хати.
Країна, повита журбою
Їх вічно буде пам'ятати.
25 лютого 2014
