Усе, що ти знаєш, так чи так існує в прочитаних книгах,
Сказані тобою слова – це останній письменницький видих,
Що роздмухує пил на полицях книжкових крамниць забутих.
Тобі мріялось бути скрізь, але мусиш ніде не бути.
Мусиш скиглити на повторі вечорами у темних кімнатах,
У своїх тьмяних думках одночасно друга і ворога грати,
Своє збудження перетворювати на розбещений спокій
І цим спокоєм прикривати заборонені всесвітом кроки.
Все, що вдалося знищити, так чи так вертають пророки,
У малих небезпечних місцях карається будь-який дотик.
Малі камери стежать і вже не забудуть жодного руху,
Бо на тлі липкої багряної крові майже не видно розрухи.
Твої змучені літери на папері – тінь кулеметної черги,
І не ти обираєш, яким буде крик твоєї наступної жертви.
Все, що ти знаєш, так чи так позичають думки темні.
Ти хотів поливати квіти дощем, та вони вже мертві.