А ти казав, що ми з тобою схожі...
Мовчи, благаю, ти ж не знаєш сам!
Про те, як пересічні перехожі
Шматують моє серце бідним псам.
Очима мою душу роздягають,
Туди влізають, рвуть на всі боки,
Розносять горизонтами, кидають,
Із мене вижимаючи соки.
Ти думаєш, що десь посеред ночі
Своїх не пакувала я валіз?
Не думай, що сміюся, бо так хочу!
Та ні, - щоб ти не бачив моїх сліз.
Ти дивишся вперед, а я - під ноги,
Ти йдеш до цілі, я - на поводку.
Я сильна лиш на людях. Ненадовго.
Бо потім розкладаюсь по шматку.
Якби ти знав, як десь посеред ночі
Ці болі пробираючись наскрізь,
Примушують проплакати всі очі,
Щоб завтра ти не бачив моїх сліз.