Була собі земля, що звалась - Атлантида.
І де ота земля? Тепер знаку нема.
Атланти жили там. Красиві люди з виду,
Та що з тої краси, коли в душі пітьма.
А що з тої краси, коли душа, як хмара.
Там ідоли чужинські для них були - Боги.
І мова сохла. Всохлась. І стала, як Сахара,
Не проростає ж Слово, без чистої води.
Атланти віддавали копалини і совість,
Ліпили собі друзів із тятих ворогів.
За центи продавались ( та це й для нас не новість),
..."Причалив" кінь з Трояну до злотих берегів.
А люди,навіть браму, чужинцям отворили.
Та впало синє небо на голови заброд.
І хвилі. Чорні хвилі, цю Атлантиду вкрили
... Це зраджена земля втопила свій народ.
Оксана Максимишин-Корабель
21 травня 2014 року