Тобі я вже нічого не скажу:
Час голосно мовчати криком тихим,
Що переступить раптом ту межу,
Яка є між малим та між великим.
Буду покірний - вільний у думках,
І скований у звершеннях майбутніх,
У кайданах, в кодованих замках,
Буду могутній для усіх присутніх.
І буду немічним для вивірених тих,
Хто в мене вірив кожну цю хвилину.
І кожен подих, кожен видих- вдих,
З\'їжджатиме по свому серпантину.
Гір - супутників пророків,
Які знов змушують писати відкриття,
Про боротьбу, про ті мільйони кроків,
Що стерли із планети відбиття моїх ідей,
Паломники думок,
Шеренгами стікалися до неї,
Слова же твої лились як струмок,
А ми ж для тебе були Прометеї.
