Я подивився їй в очі. Вона кивнула мені і вийшла. Недовгодумаючи я вчинив так само. Надворі побачив її відразу. Ми зупинилися на півдорозі один до одного, потім все ж наважилися підійти і поцілувалися. Знаєш ти у мене не перший,- промовила вона. Плювали, подумав я і ще дужче її поцілував. Ми пішли до кафе, що за рогом, я намагався бути дотепним, а вона неприступною але кого ми обдурюємо. Довго думав, що в неї спитати (будь креативним ти ж сам від себе цього постійно вимагаєш). Чуєш, як це бути повієш? Вона промовчала. (от чорт подумав я ). Ні ну справді, як воно тобі. Десятки чоловіків, хоча тобі видніше. Хочеш дізнатися правду?- тихо промовила вона. Так,- різко промовив я. А мені дійсно цікаво, так би мовити історія з перших вуст. Звикла... Тут я зрозумів, що ми не такі близькі як гадалося. Вона встала і вийшла. Залишила свій номер на серветці з номером телефону та підписом (дзвони але не частіше аніж раз у тиждень). І що я маю думати. Я не можу не закохатися. Вернуся в бар, а там буде видно. Я продовжив пити, а вона пішла додому і накрившись пледом з емблемою юнісеф ще довго плакала. Я в той час заливався паршивим віскі. Таке відчуття, ніби образив дворічну дівчинку. Але ж вона давно не дівчинка, думав собі. Намагався приборкати совість але ж совість теж жінка. Розумію що якщо нап\'юсь то дзвонитиму до неї тому знаходжу єдине правильне вирішення проблеми - б\'ю мексиканця що сидить поруч зі мною. Промахуюся, потрапляю в іншого (ох це віскі). На ранок просинаюся в камері зі страшенною головною біллю і іншими похідними від минулого вечора. Обожнюю своє життя, чорт забирай.
