Коли раптом крапля дощу з майже чистого неба
Торкається щік, долонь, і теплом нетутешнім гріє,
Я знаю, десь там далеко
Моя небесна бабуся,
Моя бабуся Марія
Поливає свої фіалки.
І краплі святі проливає повз горщик.
Як шкода.
Как жалко.
Бабушка! Ты так лучше меня поймешь, наверное,
Чи у вас там не так, як тут, розрізняють мови,
Чи у вас вже не розрізнити звідтіль нічого?...
Пам’ятаєш,
У мене були некрасиві ноги,
Коли вчилася битись і бігати після школи.
А тепер в мене ще: некрасиві руки,
Некрасиві очі,
Некрасиві губи,
І слова некрасиві — то нІколи, то нікОли.
А тепер в мене ще некрасиве серце:
Воно вчиться битись
В чотири глухі стіни.
І ніхто не кличе з балкону:
Домой!
Додому!
Тільки іноді, дуже рідко, б’ються у вікна
Красиві нічні кажани.
Ні,
Скажи мені от що:
У тебе, мабуть, фіалок тепер — тьма-тьмуща,
Хоча, ймовірно, не можна, щоб тьма — про квіти?
Мабуть, багато фіалок, бо хмари літні
Такі фіолетові, ще бувають — білі.
І видно мені пелюстки у самій гущі.
А ще тут у нас буває, що кришиться небо,
Порізане крилами, криками гострих стрижів.
І легко лоскоче тіло моє і горло,
Спадаючи пухом з небес чи з дерев...
Скажи:
Ну звідки у мене ця алергія на небо?
Я кашляю довго тепер,
Як стара кішка,
І чухаюсь, чхаю так, як стара кішка,
Якої нікому не треба, а викинуть шкода,
І кашляє кішка все ж неймовірно смішно.
Тут всі про одне —по-різному, ріжуть слова,
І крихти-слова
Збираю, збираю, збираю, збираю
Ще трішки —
Знайду з ними спільну мову,
З ними всіма,
Тоді щось плеча торкнеться слизьке і сизе —
То хмара сповзе на мою вавилонську вежу,
І грім.
І пітьма.
І я полечу
В безмежжя.
Я не розіб’юсь, тільки руки вколю соломою —
Бо знаю вже зараз, де і коли впаду.
Бабусю, вже темно, а нас ще не кличуть додому...
Бабусю, куди, спотикаючись, сліпо йду?
ID:
501446
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.05.2014 03:17:04
© дата внесення змiн: 27.05.2014 03:33:42
автор: Yelyzavetka
Вкажіть причину вашої скарги
|
