1
Зростає Юність у Венериних садах,
Не скуштувавши ще ні гіркоти полину,
Ні сліз роси на перших колосках
Облуди, ні палаючого крину,
Що в серці юному прорісши де-не-де,
Його до вірної погибелі веде.
2
Отак, не скуштувавши ще біди,
Блукала Юність; караван годин
За обрієм зникав.
А серед трав і яблунь запашних
Сховався легінь — знітився, притих,
За нею підглядав.
3
Не перший вік живем на світі,
А досі, ніде правди діти,
Порожня голова.
Вже горем навчені і биті,
А серце знову пре любити
Й розпусту затіва.
І нашу Юність не минула
Триклята та стріла Амура —
У серці залягла.
І більш нічого їй не треба —
Ні яблунь, ні блакиті неба,
Лиш милого тепла.
4
У темну ніч зустрілись двоє,
І тінь дерев сховала враз
Як загорілися обоє,
Вдихнувши мирри і бензою
Із духом тихих перших фраз.
Отак в Венериних садах
Із Смутком Юність обнялася,
Відчувши в серці перший страх
І скуштувавши перше щастя
З сльозами на очах.
5
П’янке те щастя, та не довге,
Не тому Юність віддалась,
Сповна кохання напилась,
Та не солодкого — гіркого…
Горнулась ніжно, та до кого?
Із ким у вічності сплелась?
6
Вінчались в дощ, за хмари сонце заховалось,
І грім від розпачу зривався на дискант;
У головах сіяв не діамант —
Вінок терновий в коси їй вплітався.
Вінчала їх печаль в сутані з оксамиту,
Вінчала їх мечем, й кадила фіміам
Тим дням, що їм у горі випаде прожити,
Тим, довжиною в вічність, дням.
7
Сказати б — не кохав, та ж ні!
Кохав, але ж яке кохання
У Смутку? Так минали дні
В сльозах із вечора до рання,
І зранку знову у сльозах.
Зів’яла Юність, затужила,
І милий більше їй не милий,
Й наскучили ті чорні крила,
І той вінок в косах.
8
І знову ніч, і знову темінь ночі
Глухим туманом землю затягла,
І Юність наша не зімкнула очі —
У морок побрела.
Ішла бліда, лишивши за спиною
На ложі з пошматованих лілей
Свою любов із срібною стрілою
В вогні грудей.
9
Молилось море, берегом пологим
Блукала Юність у зів’ялому вінку.
І поруч з нею не було нікого
Лиш сльози стигли перлами в піску.
І відгомін розкраяної туги
Тонув у хвилях пінистих морських,
А замість сонця в піднебессі стиг
Чорнявий вугіль.
ID:
508881
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.07.2014 20:55:31
© дата внесення змiн: 02.07.2014 20:55:31
автор: KovalevskaЯ
Вкажіть причину вашої скарги
|
