Моя найкраща ненько навіки,
Я свій біль криком виливаю знову!
В руках з мандатом підлі вояки
Тебе вбивають! Бо вбивають мову!
Та Ти завжди звільнялася від пут!
І гнала геть загарбників навали,
Хто шматував тебе то там, то тут,
Хто голодом морив, щоб доконала!
Свої дороги ткала в рушники,
В два кольори своє життя вкладала!
І біль утрат, і щастя хміль п’янкий,
То чорним, то червоним вишивала.
Усе минуло. Кануло в віки.
Зоря омріяної волі засвітила!
Жар-птиця вже на відстані руки,
Злетіла в небо - й пір’я не лишила!
У твоїй хаті правди знов нема!
Знов продають тебе твої нездалі діти!
Їх імена ти знаєш і сама,
Не буду цим сміттям історію бруднити!
Тобі закони – щоб німа була,
Щоб не встрявала в «ихни разговоры».
За це – « на грудь одели ордена»
Тим, хто тебе щодень паплюжить хором!
Іде війна. Без танків і ракет,
В твоє майбутнє вже заклали міну!
Із приймачів, журналів і газет
Чужі думки на чужій мові линуть!
Свою плекаймо, як батьки колись!
Гордімось нею, бо це наша мова!
І українська хай злітає ввись –
Співуча, мелодійна, калинова!
То ж нас ще є, хто розум не продав!
Заслін війні ми зможем збудувати!
Нам не потрібен регент «сверхдержав»,
Ти, Україно, наша рідна мати!
Марія Волинська,
м. Бровари, 04 квітня 2013 року.
