Світлій пам’яті Сашка Капіноса присвячується
Вона іде. Іде й не плаче,
Вдихнувши біль на повні груди,
В Холодний Яр. Він вже гарячий.
«Небесну Сотню» славить будуть.
В Козацький Край ведуть дороги,
І дух, і пам’ять, і єднання,
Випробувань перестороги,
І велич світлого кохання.
Вона іде. Врочиста, ніжна,
Рюкзак і ліжник за плечима.
- Сідай, під’їдеш! – Хочу пішки, -
Сумними мовила очима.
- А ти ідеш сюди здалека?
Чому сумна? Де твої друзі?
- З Майдану я. – Як звуть?
- Оленка. Сама, бо я в великій тузі.
- Ти ж молода, й така вродлива,
Чому в очах важка безодня?
- Нема того, кого любила,
Бо мій Сашко в «Небесній Сотні»!
- Сідай. Під’їдеш в Яр Холодний.
Сашко там буде…! Ти відчуєш…!
- Я знаю! Пішки йду сьогодні,
В пташинім співі голос чую!
Я буду в тиші розмовляти,
Таку мені дав силу бог.
Я вчуся пам’яттю кохати
І житиму тепер за двох!
- Оленко! Сонячна, тендітна,
Козачко мужня із Майдану,
В твоїх долонях пам’ять світла
Коханню я кажу – осанна!
Марія Волинська,
Холодний Яр, 14 квітня 2014 р.
