Як невгамовно й нетерпляче сходило наше сонце,
Я прицілилася в "десять" - відчинилося віконце...
Не шукати десь за краєм тиху пристань,
Грою слів тримати, можна лише певну відстань ...
Так! Я змогла зронити десять, тих, прозорих, по щоці...
А хтось, дивився з вікон в ніч, а в нас - рука в руці...
Йди тихо-тихо, щоб не вкрала ніч сьогодні,
Бо лише зараз лише тут, а не напередодні..
Як повний місяць, як сузір'я Оріон
Зливатися тінями і словами..стін й вікон..
Заплутано, не договорено, не зрозуміло...
Але так пристально і по-життєвому уміло...
Яна Пекун
мені сподобалось
