Не кажи мені про розставання, Коли Всесвіт твій в біль порина, Коли чаша гучного мовчання Була випита , певно, до дна. І душа наче човен самотній Поміж хвилями ревно блука. Невже їй потонути в безодні, Там де туга нестерпно гірка? Не кажи мені про розставання Там, де щастя в сплетінні долонь, Не засяє принишкле мовчання Мені вже міліонами сонць... Лиш тебе, наче ранок, зустріти Тоді станенться диво із див : Наче хтось веселкове те літо В моє серце нежданно впустив... © Ольга Умінська
ID: 516783 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 10.08.2014 20:50:42 © дата внесення змiн: 10.08.2014 22:29:05 автор: Ольга Умінська
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie