Я так люблю писати про родину,
Де за столом збирається сім’я,
Де щирі посмішки, де помисли єдині,
Батькам повага, дітям теж, своя.
Де кожному плече в біді підставлять,
Де всі гуртом святкують весілля,
Де хліб розділять, де родину славлять,
Де квітне сад, дає врожай земля.
Так має бути і в одній єдиній
Назавжди рідній, милій на віки,
Найкращій в світі Неньці-Україні –
За це боролись справжні козаки.
Я вже втомилась кожен день писати
Про зради й зрадників, про сором і ганьбу.
Хай мир і спокій зайде в нашу хату
І сміх дитячий розжене журбу.
За стіл, нарешті, сіли «сильні світу»
Квадратний, круглий, а чи будь-який.
Тут головне аби оця «еліта»
Не рвала Україну на шматки!
Бо кожен з них і так зробив багато:
Вони живі - а скільки полягло?
Тож час настав не просто домовлятись,
А каятись і виганяти зло.
Вже деякі злякалися режиму,
Який благословляли в початках.
Тепер не знають, як спинити джинів –
Вони не хочуть жити у пляшках.
Це спонсори Донецькі і Луганські,
Ті , що обдерли Україну геть.
Життя бандитам проплатили «райське» -
Грабуй, катуй, вбивай людей насмерть!
З Кремлем одну риторику зубрили
І слово в слово повторяли тут.
Лише тепер частина зрозуміла,
Що найманці їм владу не дадуть!
Тож сядьте всі і випускайте пару
За стіл один, щоб хтось когось почув.
Згадайте те, що ви не на базарі,
І не гасіть Державності свічу!
Так хочеться писати про родину,
Про сонце, небо, радісних дітей
І про найкращу нашу Україну,
Яка без болю в майбуття іде!
Марія Волинська,
м. Київ, 17 травня 2014 р.
ID:
516674
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 10.08.2014 09:35:19
© дата внесення змiн: 10.08.2014 09:35:19
автор: Марія Волинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
