Вільям Шекспір
Якщо бронза і камінь, і земля, і море безкрає,
Все тимчасове, прикро тлінне в нашому світі,
То хто красоту збереже, хто ту велич нам нагадає,
Чия стійкість примарна така, як в пушинки від квітів.
Нам здається, що буде вічно пахти медами теплеє літо,
Але під осадою днів швидко стелиться листя пожовкле,
Скелі, що здаються міцні, сиплються легко крізь сито,
Ніщо не зупинить Час, хаосу вічного свавілля не вмовкне.
О думка страшна! Спасіння нема від ходу його руйнівного.
Де живе той відважний, чи ще не родився той рицар билинний
Що вбереже красоту від Часу страшного?
Чи знайдеться рука, що сповільнить рух цей невпинний?
О мабуть ні, якщо тільки не станеться чудо:
В віршах моїх кохання увічнене буде.
Те ж! 
