Здригнулось небо. Наче обрубав
Небесну вісь зловіщий хтось безміру,
В проваллі хмар кривавий визвір шкірить
І випиває душі на гробах.
Здригнулось небо. Смерть – не дивина.
Така НЕдивна, як опале листя.
Людське життя в єдиний постріл втислось,
У постріл той, що й мрію обігнав.
Здригнулось небо. Як же так, ну як?
Невже не варті спокій і життя вже?
В ім’я чогось хтось нині знов поляже
У цих необлікованих боях.
Здригнулось небо. Ніч не промина.
Вона щоразу плодить новий відчай,
І зазирає холодом у вічі
Ця, Каїном освячена, війна.
Здригнулось небо. В смерті всі тузи,
Й допоки морок гніздиться у лоні –
Нас переможуть, ми ж бо безборонні,
Меч стерто об “гордієві вузли”.
Збригнулось небо. Цілить в нього страх.
Куди ж його поділись вічні стражі?
Невже ніхто шляху нам не покаже?
Невже Господь не спинить сліз утрат?...
Здригнулось небо... од людських німот,
Які заклякли в рабськім безхребетті.
Прокинься, Духу, вирвися з лабетів,
Вдихни життя в знекровлений народ!
Перепливає небом чорна тінь -
Чорнезна тінь ненависти і злоби.
Здригнулось серце. Виє хтось над гробом.
Там зліг ще ненароджений мій син...