засинає вона...
ніч тривожна й жорстока...
випиває до дна
чарку снів, одиноко,
і на не чека,
за межею світанку,
знов безжалісний сум -
бо його в'на коханка...
а їй хочеться з вуст
починать, твоїх, ранок
і сльозинки-росу
не ховать більше в травах,
і в зіницях твоїх,
на самісінькім денці,
затаїть від усіх,
сумом змучене, серце...
не ховай своє серце... в нічних перегонах...
аж до ранку удвох... знову в римах безсонних...
сльози-роси зійшли... неодмінно босоніж...
зорі бачили все... кожне слово і поміж...
хай зникає весь сум... під світанок у танці...
бо давно він й вона... поетичні коханці...
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це чудово бути поетичними коханцями, такий союз вічний