Грає старий музика,
Жалібно плаче скрипка,
Долю свою сирітську
Він проклинає гірко.
Сина – війна забрала,
Жінку – журба зморила,
Скрізь коли мир і щастя,
Їх колиса могила.
Він обіймає скрипку,
Міцно стиска руками,
Мужнє своє обличчя
Гірко вмива сльозами…
Пам'ять бентежить голову:
Дружина жива й молода,
Маленький, кмітливий синочок
У вічі йому загляда.
Стукає в скроні молот,
Питання мучить одне:
Чому, за що, навіщо?
І нині скрипаль не збагне…
Цвітуть кругом каштани,
Дзвенить дитячий сміх,
Та жалібно плаче скрипка
В цю мить на очах у всіх…
Чуттєво! 
