Дивно,наскільки справжніми є спогади,що їх людина носить у собі кожного вдалого чи не дуже дня.І байдуже чи вони ще зовсім як діти,чи вони вже перейшли кордон підлітковості і увірвалися у юність,а чи вони вже мало-помалу починають зживатися з ще настільки недосвідченою старістю.
Просто-таки химерно,наскільки реальною є їхня властивість збільшувати свою вагу поселяючись у ще не до кінця сформованому серці!Доплюсовуючи кожним присвяченим відповідній особі скороченням ще один зовсім “невідчутний” міліграм до вже й без того насиченого ними серця: 253...253,1...253,2...і так без упину...і так без найменшої можливості на абстрагування за чашечкою мелісового чаю у товаристві леді Ірреальності...
Чи не здається вам,пані та панове,(до кольок у животі) смішним,що ота його незначна й тому автоматично озвучена вустами обіцянка ще досі знаходиться у партері її пам'яті?..”Так.Ваша правда,здається!”-відповіло за звичкою включене і усміхнене почуття гумору винуватиці(вкриваючись добре помітними рум'янцями).
Його озвучена на автоматі комбінація слів-вужів мандрує поміж рядами,з кожним тижнем відповзаючи все далі і далі від сцени,де якраз розігрується трагічна комедія з епічним(але все ж бажаним,принаймні для одного з них) кінцем...
І ось...Його вужина відстань від сцени до запасного виходу збільшилась настільки,що останні кинуті (ще вчора необхідною) дівчинкою вигуки, вимовлені з такою чіткою однозначністю,що здається їх би мало зрозуміти навіть немовля,здаються засекреченим посланням,якому просто смішно надавати якогось,бодай найменшого значення...А тим паче вважати дійсно серйозним! Бо неочікуваній поведінці дівчиська з такими вже звично усміхненими очима просто-таки абсурдно надавати якоїсь ваги,чи не так?!
Т.зв. шосте чуття чомусь підказує їй,що створеному фіналу по-справжньому зраділи,лишень особи,мовби зовсім випадково,введені у курс “справи”.Знаєте,ті особи,очам яких притаманні характерні хитринки-кислинки...
А щодо іменованого світла його очей,то...вони намагаються (лиш виходить кепсько) освітлювати ним іншу,лишаючи на ній відбитки все тієї ж,хоч і доплюсованої до статусу “колишня”.І уже байдуже,що ота інша(доплюсована до статусу "теперішня")здатна всміхатись лишень вустами.
Ви зовсім випадково поцікавитесь:”А скільки ж білетів було продано на прем'єру “їхньої” комедії?!”
ЖОДНОГО...
Бо касир(як єдина адекватна у даній “сітуейшн” особа) чомусь відмовляв бажаючих їх купувати,мовляв,“і зовсім вона не комічна!”.Можливо отой не зацікавлений у вигоді касир лише один й вчиняв слушно?На відміну від них обох.
А те,що люди надають спільним спогадам своє окреме,зрозуміле нажаль тільки їм значення-не що інше,як зафіксоване янголами,але все ж допустиме безумство...
Мої візити завжди емоційні і завжди серйозні, тим паче, слухаючи фортепіано і читаючи між рядками рідкісне становлення яскравої особистості, важко пройти мимо.
Христина Рикмас відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"рідкісне становлення яскравої особистості" Всміхаюсь вашим словам і радію,що вам все-таки не вдалося "пройти мимо"
хехе, супер!
Будучи з тих дивакуватих осіб, котрим властиві хитринки й кислинки в погляді, мушу констатувати, що енергетика і злість цього.. не знаю.. маніфесту, котрий я щойно прочитав, мені несамовито сподобалась, хоча мушу зауважити, що спільні спогади йдуть по котировці 1:8, тому це вдала інвестиція. Усі міьярдери безумні, доречі, хехе.
Христина Рикмас відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хм... Дякую щиро за не менш насичений "енергетикою" відгук у відповідь на мої рядки Значіть,Аскете,кажете вдала ?! А якщо серйозно,то тішусь вашому емоційному "візиту"
Не ображайтесь,панi Христино,за офiгенський,фамiльярний(можливо на Вашу думку)коментар!Тодi скажу просто,без "экивоков"-класно написано!!!
Христина Рикмас відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"пані Христино" Я й не думала ображатись,бо він мені припав до смаку насправді А "просто"-то не інтересно Ооооу,тішусь ,що не жалієте за часом,що збіг при ознайомленні з моїм прозовим "дебютом" ,справді(і це без сумніву,і без всяких там "экивоков")
Виявляється, що я дуже старий вже для новоявленого потоку свідомості! А може я став ще старіше і це є не реанімація відкриття англійських письменників п'ятидесятих чи шестидесятних років минулого століття, а щось принципово нове, породжене вже у 21 столітті? Мені тільки і залишається визнати це і розписатися у своїй заскоругзлості.
Христина Рикмас відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тю скажете тоже,Вікторе, Кожному з нас стільки років,на скільки ми себе почуваємо і чхати на паспортні дані ! Від щирого серця вдячна вам,за висловлену думку
"рідкісне становлення яскравої особистості" 
Всміхаюсь вашим словам і радію,що вам все-таки не вдалося "пройти мимо" 
Хм... 
Дякую щиро за не менш насичений "енергетикою" відгук у відповідь на мої 
рядки 
?! 
Я й не думала ображатись,бо він мені припав до смаку насправді 
скажете тоже,Вікторе, 
Кожному з нас стільки років,на скільки ми себе почуваємо 
