Дощу неупевнені кроки.
Мов стежку намацує костур.
Так, ніби дідусь одинокий
До родичів дибає в гості.
Туди, де його ждуть не дуже.
Чи й зовсім не ждуть.
Він не знає.
І холодно, й темно.
Калюжі
Не бачить, то й не обминає.
У нього думки про спочинок,
Про слово привітне, вечерю.
Чи встигне?
Збігають хвилини…
Хоча й не заперли ще двері.
Сумно.. Життєво.. 
