Не зрозуміла нікому,
Душа просилась додому,
А вдома тиша і спокій,
Океан цей такий двобокий.
Нікому не треба душі її неба,
Ніхто не пірнає, нічия потреба.
Не зрозуміла для світу,
Боїться нового привіту,
Боїться самої себе,
В душі кров пливе.
Все просто, не треба душі океану
Ніхто і не прагне пізнати межу духмяну.
Не зрозуміла нікому
І світу тремкому,
Для себе як кубик-рубик,
На себе точить зубик
Та посмішка зрине,
Душу опрокине,
Залишить на згадку,
Любов як загадку.
Нікому не треба душі її неба,
Ніхто не пірнає, нічия потреба.
