Коли б не війна,
Небо було б прозорим озером
На дні якого блискали б
Камінці-зірки,
У сплячій прозорості якого
Плавали б каченята світла.
Коли б не війна,
Не знали б, про що явір журиться,
Коли спека приносить води жадання,
Не бачили б у його листі пальцях
Листи потойбіччя.
Якби не війна,
Не здогадались би,
Яке воно: щастя горобинове
На дотик і запах.
Якби не війна,
Ми б і досі про тиху смерть мріяли,
Як про двері у нові світи
Та втілення,
Не навчились би мить цінувати –
Оцю теплу та вітряну,
Не бачили б у житті диво,
Не розуміли б буденність темряви,
Отої, що між…
Якби…
(Написано на початку серпня 2014)
Війна загострила наше світосприймання і почуття, та краще б її не було, навіть тут, де слава Богу не стріляють, тепер інакше сприймаєш людей, дітей, їх звичайні буденні справи, щиро цінуєш усе, на що колись просто не звертав уваги...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моє шанування! Війна таки навчає, швидко і болісно... але все ж не тільки смутку. Я маю на увазі - тут, в тилу, де і не пахне війною, про яку ви знаєте на ціле життя більше, ніж я...
Хороший вірш вражаючий...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00