Сонет Шекспіра 97 (оригінал)
How like a winter hath my absence been
From thee, the pleasure of the fleeting year!
What freezings have I felt, what dark days seen!
What old December's bareness every where!
And yet this time removed was summer's time,
The teeming autumn big with rich increase,
Bearing the wanton burden of the prime,
Like widowed wombs after their lords' decease:
Yet this abundant issue seem'd to me
But hope of orphans, and unfather'd fruit,
For summer and his pleasures wait on thee,
And thou away, the very birds are mute;
Or if they sing, 'tis with so dull a cheer
That leaves look pale, dreading the winter's near.
Сонет 97 (Переклад Іванни Прокопишин)
І ось неначе звіяло зимою
останній спомин нашої розлуки.
І сліпить темінь й віє холод лютий
й груднева порожнеча з всіх усюд.
Тим часом промайнула пора літа,
віддавши пишній осені права,
яка ступала з тягарем по світі
як при надії кинута вдова.
І кожен плід, здавалося мені,
чекає лише доля сироти.
Немає літа, де не ступиш ти
й без тебе, всі птахи - німі
Але якщо й буде чутний свист
в передчутті зими засохне лист.
