Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Уламки - ВІРШ

logo
Артур Сіренко: Уламки - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Уламки

Артур Сіренко :: Уламки
      «Дивно,
       все, що було застиглим, 
       літаючим бачити
       в просторі.»
                        (Райнер М. Рільке)

Коли пишеш про цю війну – зриваєшся: починаєш усвідомлювати, що пишеш про війну взагалі. Хочеш написати якщо не про епоху сірого попелу, то про подію в історії – репортаж. Але знову і знову пишеш про те, яке то паскудне і жахливе явище – війна. Може тому, що всі війни так чи інакше однакові: на кожній війні є герої і негідники, але всі герої на одне лице і всі негідники на одну морду. Приходить нова війна, а люди все ті ж. Мародер – він завжди мародер: що в часи Юлія Цезаря, що в часи Авраама Лінкольна. І в армії Річарда левове Серце, і в армії генерала Чан Кай Ші були свої герої, що йшли вперед, бо так треба, бо іншим треба жити, і свої боягузи, що думали тільки про свою шкіру. Просто в різних арміях відсоток тих і інших був різний… 

Під кулями приходять до голови несподівані думки. Під кулями думки не бувають сподіваними: вони або відсутні, або приходять невідомо звідки. Думалось: неправда, що християнські і буддистські монастирі подібні і по формі, і по суті. У буддистських монастирях шукають істину без особливої надії її знайти, а в християнських істина дана початково, треба лише прикласти зусилля, щоб не віддалитись від неї, лишитися у її казковому лоні…

Я ніколи не напишу про те, що бачив на війні. Про це написати неможливо. Люди не повинні знати і відчути все, що бачив ти на війні – це не повинна бачити нормальна людина. І ці жахи описати неможливо. 

Саме перо протестує і відмовляється писати. Як описати те, що люди – мислячі істоти, що відчувають, думають, пізнають світ, створені по образу і подобію Божому за якусь мить перетворюються на криваве місиво з кісток, ганчірок і м’яса? «Я ходжу серед людей, а бачу уламки людей.» Ніцше писав про це як про метафору: писав про духовні уламки людей. А як описати це не як метафору, а як реальність – уламки людей на землі після обстрілу? Про шматки людських тіл, які лежать серед руїн села після вогню москальських «градів»? Як описати відчуття людини, що побачила яр заповнений людськими тілами? (Сепаратисти там розстрілювали людей, яких вони підозрювали у нелояльності, а потім скидали туди ж тіла і власних вбитих бойовиків.) Як описати поле, всіяне вбитими солдатами, яких ніхто не ховає, які так і лежать під байдужим небом? (Ми забираємо тіла тільки своїх вбитих солдатів і то після того, як вщухне перестрілка, і сапери перевірять і відтягнуть тіло – сепаратисти заміновують тіла наших вбитих солдатів. А тіла сепаратистів чи москальських солдатів – кому ж хочеться ризикувати життям, щоб їх поховати? Так і лежать…) 

Бабуся щось несе мимо блок-посту.
- Що несете?
- Ноги.
Показує – справді несе людські ноги. Пояснює:
- Лежали біля хати, треба поховати, негарно якось…

Звільнили з полону наших полонених солдат. Один солдат був без рук. Сепаратисти відрубали йому руки. Як описати все це???

Я довго думав (колись): для чого я живу на світі? Який сенс життя? Мого, зокрема. Але я все зрозумів, коли в Луганській області люди вітали нас як визволителів. І плакали, коли ми змушені відступати… Для цього я зараз і живу щоб захистити наших людей від тих озвірілих виродків, що по той бік фронту. 

Не всі, звичайно, сприймали нас як визволителів і захисників. Один місцевий виродок показав нам середній палець руки, коли ми їхали броні. Тільки він не врахував, що в мене патрон був у патроннику, а коли я бачу сепаратиста, то руки автоматично скидують зброю догори і сепаратист опиняється в прицілі. Я навіть не встигаю подумати. Реакція в нього теж була нівроку – кинувся тікати. Але куля літає швидше, ніж він бігав – він таки отримав два набої між лопатками. Більше середній палець він не буде показувати нікому. На війні як на війні…

Солдати з’їли БТРа. Шкода. Біля річки ми зловили здоровенну черепаху (на ній не було давніх ієрогліфів, інакше це був би китайський міф, а не сучасна війна). Я намалював на панцирі дві білі смуги. Назвали черепаху БТРом. Вона дуже кумедно повзала біля табору. Але хтось сказав солдатам, що юшка з черепахи дуже смачна. А їм так набридла одноманітна армійська їжа (якої до того ж бракувало). І з тої черепахи зварили юшку. Казали, що вийшло смачно. Я, щоправда, так і не куштував – мені було шкода нашого БТРа…

Це війна. Ернест Гемінгвей був правий: чим ближче до передової, тим більше трапляється прекрасних людей. Негідники ховаються в тилу. Або по той бік фронту – серед мародерів і тих, хто катує наших полонених. Це віна. Тут – біля себе – я бачу різних людей – але більшість з них чисті і прекрасні. Але ці прекрасні люди гинуть. Війна знищує найкращих. І плодить негідників. Колись Діоген, почувши фразу, що віна буцім то, знищує бідняків. Сказав: «Навпаки! Вона плодить їх у неймовірній кількості!» Ця війна крім бідняків плодить ще й негідників. 

Біля нас постійно крутився кумедний песик. Ми любили його і годували. Війна породжує у солдат жорстокість, але одночасно і протилежне – сентиментальність. Солдати на війні особливо жаліють тварин. Того песика ми назвали Чебурашкою – за капловухість. Він завжди був біля нас, навіть коли ми стріляли – не боявся. Але за день до того, як наш взвод жорстоко обстріляли «градом», песик втік. Вони теж здатні передбачати майбутнє – песики… 

Солдати сусіднього взводу поміняли полоненого сепаратиста на тушонку – на банки «п’ятачка в бронежилеті» (бо голодні). Чомусь мене це зачепило: до чого дійшло – людину міняють на продукти. У душі росло темним безлистим деревом якесь обурення і відраза до всього (о, не сприймайте мене як мізантропа!). Потім я раптом зрозумів: моє крислате обурення викликане не натуральним обміном (на війні натуральним обмін популярний як в епоху раннього середньовіччя – бо кожна війна це раннє середньовіччя – повернення темних віків, тільки в людську свідомість, а не на сторінки підручника) з участю людини (работоргівля), а самим фактом, що сепаратиста взяли в полон. Я сепаратистів ніколи в полон не брав і солдати мого взводу теж... Нічого так не принижує людину як полон – це найогидніше, що буває на війні. Краще вже подарувати ворожому солдату смерть. Тим паче, якщо він сепаратист... 

Солдатські розмови інколи докучають: замість того щоб зосередитись на чищенні гармат і кулеметів, вони починають точити ляси (а що на війні не надокучає?) Розмова починається з однієї фрази, яку хтось кидає у простір: 

- А Рільке теж служив в армії.

- Але його естетика не те що не армійська, вона антимілітарна: такий світогляд не сумісний з армією та війною.

- Не кажи. А ти читав його «Кам’яних черепах»?

- Це виняток. Рільке сентиментальний. Його містицизм відірваний не тільки від життя, але і від буття. Війна повертає до реальності. Навіть до критичного реалізму Антона Чехова. Хто зумів писати вірші про армію, так це Кіплінг. А прозу – Гемінгвей. 

- Ернест суперечливий дивак по суті – початково суперечливий. Він роздирався між пацифізмом і грубою реальністю життя, що знаходить своє найбільш відверте на війні, яка по суті і сформувала його як письменника. Не був би він на фронті в Італії в Першу світову – не було б ніякого письменника Гемінгвея. Може був би хороший рибалка і мисливець з відповідними нарисами... У його творчості немає цілісності. Все розірвано. І фрази і свідомість. Немає концептуальності якщо хочеш... Може тому він і застрелився. Людина повинна розуміти для чого вона пише. Не можна писати «Прощавай, зброє» і водночас ладувати карабін для сафарі. Або – або...

- Але так чи інакше, його реалізм ближчий воїну, ніж безнадійність Барбюса з його «Вогнем» чи приреченість, що звучить в романі Еріха Ремарка «На західному фронті без змін». Правдиво, так. Але після такого роману хочеться застрелитись. Проза Гемінгвея – це слова сильної людини, що лишається чоловіком в нелюдських умовах, витримує випробування і перемагає... Тут треба розуміти, що «Прощавай, зброє» і «По кому подзвін» писали два різних автори – два різних Гемінгвея, бо це були різні війни, а значить і людина ставала інакшою. Це все одно, що порівнювати армію Гарібальді з армією найманців Борджіа...

- Цікаво, чому саме Борджіа вважають чи не найгіршим Папою в історії: певно, за те, що він носив тіару напередодні реформації – справді найбільшого з можливих великого розколу християнства – духовного розколу. І його бачать причиною цього розколу. 
- Зовсім не тому. Борджіа ввів ratio в церковне життя, ставши найбільшим прагматиком, а значить найбільш світським Папою на святому престолі (антипап я не враховую). Ось вона – вершина ренесансу: на папський престол всадився Арістотель-матеріаліст. 

- Цікаво, якби Папою в той час став Джироламо Савонарола: сама історія повернула би в інший бік. Реформація стала б ренесансом релігійної свідомості. 

- Вона і так була ренесансом релігійної свідомості. Без перебільшень. Ренесанс був епохою перетворення релігії в античне філософствування і естетизм. Лютер спробував повернути релігії її початковий зміст. А заодно перетворити світські установи в церкву, або хоча б у частину церкви. Щоправда, вийшло навпаки – церква стала світською установою – новою... Недарма Кальвін вирішив стати світським Папою – релігія губила свій сенс, якщо все наперед визначено: якийсь апофеоз фаталізму. Майже, як в сучасній війні – все буде. як тому судилось бути...

І це говорили люди, які кілька хвилин тому були під обстрілом, а потім гатили з «Акації» у відповідь – так, що земля двигтіла...  Світ остаточно перетворився на п’єсу-абсурд. Семюель Беккет відпочиває. Точніше він був пророком. Всі ми тепер чекаємо на Ґодо... А сонце поволі сходило, туман танув, я чомусь думав про протопопа Аввакума та його слова про «корабель вогняний» - ці уривки містичної метафізики: «Перш ніж народитись, був у Граді Сонячному, Небесному Єрусалимі: бачив сонце, розчахнуте як колодязь... Був я неначе вугілля розпечене, і раптом згас, і чорним став, і попелом власним одягнувшись, був скинутий у місиво весняне...»

ID:  530994
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.10.2014 13:39:17
© дата внесення змiн: 07.06.2024 11:28:15
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Віктор Ох, Той,що воює з вітряками, Віталій Назарук, Олена Ганько, Лоредана, STRANIERA(Кошіль Надія), Крилата (Любов Пікас), Ірина Лівобережна, majra, уляна задарма, Сабріна, Леонід Ісаков, Світлана Моренець, Натаsha, Олена Стовбан, палома
Прочитаний усіма відвідувачами (2617)
В тому числі авторами сайту (80) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (3):    назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед




КОМЕНТАРІ

палома, 16.11.2015 - 00:24
12 17 17 17
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! give_rose
 
Анно Доміні, 03.01.2015 - 17:11
І щодо коментаря Любові Вишневецької і історії з піднятим пальцем.
Мене теж дуже неприємно це вразило - убити людину за палець. Нагадало епізод із фільму, як німець застрелив російську дівчину за те, що вона дала йому ляпаса (бо він же сам поліз їй під спідницю). Але не можна забувати, що ми - ТУТ, сидимо ситі і чистенькі у своїй теплій хаті перед компом і ЧИТАЄМО все це з екрану, а вони - Артур зокрема - ТАМ, де все зовсім по-іншому, і ми навіть уявити не можемо, як, бо - НЕ БУЛИ там!! (дай Бог, щоб ніколи і не побували)

Кажете, не можна убивати мирних? Людей ВЗАГАЛІ НЕ МОЖНА УБИВАТИ!!! Бо вони всі - УСІ без винятку, навіть сепаратисти і кацапи - образ і подоба Божа! Але НЕ НАМ судити. Ми не на війні. Як би вчинив кожен із нас там, у тій ситуації? Як можемо ми поручитися за себе? Лише Господь має право судити, бо Він один бачить СЕРЦЕ людини.

(І до честі Артура варто зазначити, що він чесно описав цей епізод, як є, не намагаючись лицемірно показати себе таким, щоб подобатися чистеньким нефронтовим панам і панійкам. І за цю МУЖНІСТЬ також - уклін Вам, Артуре!)
23
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На війні так - або ти його або він тебе. І подумати інколи немає часу.... Війна річ жахлива і я саме це і хотів сказати своїм нартсом. Максимально правдиво. Я ніколи не думав що доведеться бути в армії та ще й на віні. Але довелось. І іншого варіанту немає... 17
 
Анно Доміні, 03.01.2015 - 16:44
...найстрашніше у війні, напевне, навіть не те, що масово убивають і калічать людей, а те, що вона принижує в людині Людину, знижує сам дух її, не даючи підійнятись Туди, до Висот, і залишаючи інтерес лише до злободенного, до "тут і зараз". В час війни - не до високих матерій... Так, вона плодить бідняків - бідних духом... Сподіваюся, Ви мене зрозумієте, Артуре.
Страшно після Ваших хоку і танка, після перекладів китайських поетів читати ОЦЕ...
Нехай Бог Вас береже! 23
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Війна і світ мирного життя - це два несумісних світи. Навіть не віриться, що вони існують на одній планеті. Не те що в одній країні. Я зараз у відпустці на 10 днів - ніяк неможу звикнути до цього світу без віни. Все тут якесь незрозуміле і незнайоме. Напевно і не варто звикати, бо через кілька днів повертатися знову туди.... Я не знаю як я буду жити коли повернуся з війни назовсім. Не знаю. Якщо звісно, повенусь..... 17
 
Ніла Волкова, 08.11.2014 - 15:55
Вітаю, Артуре, з присвоєнням звання капітана!
Дякую за Чудову поезію, за мужність і хоробрість!
З великою повагою
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Приємно прочитати такі слова.... give_rose give_rose give_rose
 
Ніла Волкова, 29.10.2014 - 22:18
Жаль, трохи запізно я відкрила для себе Артура Сіренка! Мабуть, він знову на війні, чи в зоні АТО, як кажуть.
Талановитий, шляхетний і відважний геро й України. Нехай береже його Бог!
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Саме зараз я у відпустці. Мені присвоїли звання капітана і надали відпустку на 3 дні в нагороду. Але через пару днів я знову їду на війну і інтернету там у мене не буде... give_rose
 
Лоредана, 24.10.2014 - 10:56
Слава Богу. Нам з вами , надіюсь, ніколи не зрозуміти, що таке війна, гуманізм там видозмінюється. Відвертий ворог є ворог! А витримки , в певних моментах, може не вистачити і найстійкішим. Що ви готові були б зробити з людиною, яка погрожує вашій дитині? - мабуть, чекатимете поки щось трапиться, а там все діти командирів, уже рідні діти, рідніші за рідних, за яких несеш повну відповідальність. Справді мирних жителів там ніхто не чіпає.
 
Ох, Лореданочко, не можна убивати мирних!!!!!!! Хай там що в їх хворій уяві!!!!!! Є другі методи.
В Росії журналісти добре знаються на психології. Ви викладач, проходили ці теми.
Звідти приклад: в кінотеатрі дві зали, повних людей. Психологи проводять експеримент, показують на весь екран обличчя старого діда. В одному залі сказали, що той дід був старостою при німцях, багато люду загубив, а в другому залі сказали, що той дідусь - пасічник, і попросили описати ,,героя,,. Опис дуже і дуже різнився. Люди отримали установку. Приблизно таку установку дали російські журналюги нашим людям. Лореданочко, якщо Ви зараз в Горлівці, то Ви розумієте, скільки зомбованих може показати палець. Убивати прийдеться половину України.
Я розмовляла з багатьма людьми зі звільненого Слов`янська. Багато з них вірили клятим, а зараз самі з цього дивуються......
Коли мені казали, що я не ті канали дивлюсь, я на те відповідала, що вся Німеччина молилась на Гітлера перед війною, а дівчата просто мріяли завагітніти від нього.........
Зомбованих не можна убивати........
А з Артурчиком ми порозумілися.
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На війні багато чого не можна - грабувати мертвих, грабувати мирних, катувати полонених і т.д. Але, нажаль, війна є війною - все це порушується. Люди на війні звіріють... Якби я не писав про це - моя розповідь не була б прадивою... 17 frown
 
Лоредана, 23.10.2014 - 12:46
Любі Вишневецькій!
Пані Любо, у нас в психіатричній лікарні проходять лікування 30 хлопців з АТО. Знаєте через кого ці діти вже ніколи не будуть психічно здоровими? Через тих на сході, що середній палець показували, там такої наволочі повно - через їхні середні пальці загинула наша молодь, а інша частина повернулась інвалідами. Кого захищаєте, пані?! Подумайте! Саме опираючись на середні пальці беззбройних, російські спецпідрозділи жорстоко вбивають наших хлопців, калічать чоловіків і коханих.
 
Лоредана, 21.10.2014 - 09:45
Прочитаю своїм учням! Нехай не відчувають ніколи того, але хай знають - вони вже дорослі!
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Про війну багато людей писали книги... І про цю війну багато написано і ще більше буде написано.... 17
 
Лоредана, 21.10.2014 - 09:40
"Я ніколи не напишу про те, що бачив на війні. Про це написати неможливо. Люди не повинні знати і відчути все, що бачив ти на війні – це не повинна бачити нормальна людина. І ці жахи описати неможливо", - стільки правди і мудрості у ваших словах.... 16
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння.... give_rose
 
Не можу зрозуміти, Ви розстріляли людину за піднятий палець?! У нього не було зброї, а йому - між лопаток кулю???????
По чому Ви зрозуміли, що він сепаратист????? Показали б йому дулю, або теж палець....... А краще, по-дружньому помахали хлопцеві рукою (думаю, що то був юний хлопець, дядько не буде показувати пальці)...... Він би хоч задумався, що Ви вже не такі й страшні, як усі кажуть.........
Люди надивились російського телебачення, їм треба доказувати, що українські солдати - Визволителі!!!!!!!! А не ,,карателі,, (90% населення таке каже)...... Думаю, що між лопаток зацідили людині, яка не розуміла, що коїться і в кого правда....... Це ж там була ще й купа свідків............ Жах.
Людям треба словами і ділом доказувати, хто такі українці.
І чому Ви НЕ БЕРЕТЕ В ПОЛОН??????????? Там би і доказували, у кого правда........ А Ви, такі добрі - СМЕРТЬ ,,ДАРУЄТЕ,,????????????????....... ,,БЕЗ СУДА І СЛєДСТВІЯ,,........ Так перемоги не буде.
І на війну не треба все списувати...........
(Зараз гуде весь Краматорськ - солдати познущалися над 18-річною дівчиною........ Попробуй доказати людям, що солдати - Янголи!)
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Йде війна. На війні як на війні. Люди вбивають людей. Це реалії війни.
 
I.Teрен, 20.10.2014 - 00:28
Схиляю голову перед Вами і Вашими побратимами. Колись я служив у мирній радянській армії і це відбило у мене охоту до творчості на багато років. Мій батько пройшов три війни, але нічого крім епізодів про втечу з полону я не знаю. Це два рівні замовчування того, чого не повинно бути.
Люди, яких братовбивча війна перетворила на кам'яних роботів про це не кажуть.
А правду потрібно говорити, щоб інші знали і пам'ятали про це, так само, як і про те, що це не менший подвиг, ніж воювати на фронті.
Хай Господь береже Вашу душу.
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Про радянську армію я написав цілу повість (служив колись і там). А нині війна..... Я спробував написати свого роду сповідь про цю війну...... Через пару днів моя відпустка закінчується і я знову їду туди. 17
 
@NN@, 19.10.2014 - 22:49
Живіть до ста років, вам є з кого брати приклад. Янгола вам Охоронця на всіх ваших дорогах give_rose
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я спробую взяти приклад з Шона Маклеха - і воював страрий і до 100 років дожив... Спробую... Якщо з цієї війни повернусь... 23
 
Mattias Genri, 19.10.2014 - 22:33
12 12 12
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.... friends
 
17 17 17 Ми ніколи до кінця не зрозуміємо того, що у Вашій душі, бо ми там не були. Але хай Бог Вас береже і всіх наших захисників. flo26
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли людина потрапляє на війну то інколи сама себе не розуміє..... Війна то війна.... 17
 
Бережи Вас Бог! 16
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую..... give_rose
 

Сторінки (3):    назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: