Надихнув на таку собі відповідь оцей вірш:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533379
Тож рекомендую прочитати спочатку його, а потім мій оцей.
По ходу читання вірша
Перед очима промайнули
Усі прожиті мной літа.
І ті поля, і маків цвіт,
Старенька хата понад яром,
Де я, як був іще малим,
З камінням в чорноземі грався.
Щасливий був, бо був малий.
А зараз що? Усе те саме!
А тільки
Масштаб другИй!
Нема з волошками вінка.
І з колосками теж немає.
Вам на могилку принесуть
Хіба що пластикових пару.
А жаль..До болю жаль.
Сучасні діти і не знають
Як наші солов"ї співають,
(Куди їм, грішним, із айпадом)
Які смачні горіхи з медом,
Картопля з салом,птахи в небі..
Куди ідуть оті літа?
І про любов усі забули
І не шукають сенс життя,
Печально бачити і знати,
Що нині молодая мати
Горілку п"є і дає пива
Свойому мАлому дитяті!
Ну як так можна жить, скажіть?
Які часи - такі і люди?
О, ні, рідненькі, НАВПАКИ!
Ми з вами стали жебраками,
А краще треба заслужить!
