Паняночка з Жидачева
Ой, східняка побачила,
Ой, східняка побачила,
Мов мрію осяйну.
Вони зустрілись зраночку –
І леґінь, і паняночка,
І леґінь, і паняночка
Знайшли свою весну.
Дивились в очі-віченьки
Аж зранку і до ніченьки,
Аж зранку і до ніченьки –
І не чекали слів.
«Ой, чорний вус і брівоньки…»
«Ой, очі твої – зіроньки…»
«Ой, очі твої – зіроньки!» -
Лиш чувся серця спів.
І шепче мама: «Донечко!
Та він східняк… Ой горечко!
Ой, горе моє, горечко:
Не наш він далебі!»
«Він – наш!» - сміється донечка,
Ясніє, немов сонечко,
Ясніє, немов сонечко –
І зась усій журбі!..
Зраділи Псел з Карпатами:
Між рутами та м’ятами,
Між селами крилатими
Стелились рушники.
Нанашеньки зі стрийнами
Бажали бути вірними,
Бажали бути вірними
Коханим навіки.
Вже й роки за порогами
Промчались між тривогами,
Між снами-одорогами
З далекої весни.
Ті леґінь і паняночка
Цілують щічки-ямочки,
Співаючи весняночки –
А в них ростуть сини.
