Ні надії нема, ні розради –
Безкінечні ці ночі і дні…
Помирає на білім вікні
В тихім розпачі біла троянда.
Від безсилля опущені руки,
Стороною проходить життя…
Проникають в сумне забуття
Лиш мелодій божественні звуки.
То ж, у відчай впадати не варто,
Треба вірити, жити, співать,
Бо в ефірі над світом звучать
Нам симфонії, рондо, сонати.
Що ж, бувало, і важче, і гірше.
Не зламали ж знегоди тебе!
Так на небо поглянь голубе,
Вилий смуток у музику віршів –
Для душі, не заради престижу.
Не наклич до порогу біду,
А троянду, зів’ялу, бліду,
Заміни на яскраву і свіжу!
2011
Какое изобилие роз у Вас в коментах! Обзавидовалась!
Я хотела сказать, что существует такое множество произведений о забытых, унылых, опавших цветах, а их все равно приятно и мило сердцу читать.
Ніла Волкова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, милая Анна!
Рада, что не забываете! Такая роза реально была в моей жизни...
Нажаль,таке життя квітів - спочатку роквітає,потім -в`яне...таке,схоже на людське...Та з часом потрібно піднімати голову,змінити будні на свята і вперед
Ніла Волкова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00