вже небо хмарами покрито
так сіро й сумно за вікном
дощем пропахло все навколо
і холод наче віщий сон
земля покрита вже камінням
дерева прагнуть до небес
до сірих тих хмарин промінням
нас тягне сонце як Зевес
мов на яву, він блискавки кидає
на нас простих земних людей
а ми живемо і не знаєм,
чого Він хоче від плебей
ми дивимось під ноги, щоб не впасти
не бачимо ні світу, ні ідей
з пустими головами йдемо, наче в казці
кудись туди, де світить прометей
та нам не треба світла того часу
ми й так марнуємо усіх і все
ми доплили до краю того раю
дорога в пекло нам тепер...
