Зима у серці, хоч цього й не прагну
И(І) намагаюсь Весну знову повернуть.
Минає час мій, що сплива в безодню,
Але душа до Бога не знаходить путь.
Усе мине сьогодні, а чи завтра…
Спинивши всесвіту годинник мій,
Едемом стане для думок нетлінних
Рай, що гріхами трансформується у міф.
Це лиш життя моє отак незмінно
Іде щомиті відкарбовуючи час,
Мій день впаде об ніч спіткнувшись,
Осінню нову пісню доспіває птах,
Їдкого болю хоч в душі відчувши,
Мій вік продовжить у нових життях…
Іванна Осос 15. 12. 14
