В туманах сивих занімів осінній сад.
Завіяні стежки давно вітрами.
Ми стрілись випадком, вертаючи назад,
Де квітували юності каштани.
Життя призначило нам різні береги.
Прости, що мрії так і не здійснились.
Адже немає в тому нашої вини,
Бо долею, напевно, так судилось.
Минуле нам не повернути ні на мить!
Заметені назад усі дороги.
Чому ж і досі ще рука твоя тремтить?
Бринить сльоза від розпачу і туги.
Ти чуєш? Музика лунає з далини!
Нагадує нам зустрічі й прощання.
А ми дістали із шухляди давнини
Засохлі квіти першого кохання.
Нам не збагнути долі дивні віражі.
Прости, що мрії так і не здійснились.
Пробач за втрачені надії й відпусти,
Бо долею, напевно, так судилось.
05. 12. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
Який близький мені осінній сум! Лірика на "5"!
Журба лягла на душу знов пожовклим листям,
В очах мовчать краплини сірого дощу,
І серце вже не б’ється дзвоном срібно-колосистим,
І я вже більше не скажу тобі – люблю, люблю…
Ти не проси, не край моє крихке серденько,
Не виривай кохання дзвони із палких грудей!
Хай спочиває ніжне почуття моє тихенько…
Можливо ще сама не знаю, як прожити без кохання день!
laura1 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, пані Наталю за такий красивий відгук. Рада, що вірш сподобався.