Відчув ти, як спомин ізнову
Потрібним став, навіть близьким?
Здається, ось вийде з-за рогу
Й, нарешті, зустрінешся з ним.
Він вдарив, як грім в яснім небі,
Шокуючи серце твоє,
В минуле відкрив шлюзи-двері,
Далеке таке і чуже.
У світ, де ти спокій свій втратив
В квітучім вишневім саду,
Де серце від ревнощів зрадив,
Де вперше сказав: «Я люблю».
"Відчув - і забудь", - розум просить.
Минуле промчало. То ж – все!..
Воно, як той вітер, що схопить
Й прожогом в смітник занесе.
Забудь, шлях торує вже осінь,
Загляне невдовзі зима
І снігом все те припорошить…
З тобою ж – дружина твоя.
