Рокам ведучи чинно лік,
Йшов по дорозі Чоловік…
Аж раптом поруч ненароком
Вловив чиїсь обачні кроки!
А оглянувсь сюди – туди –
Лиш на піску Його сліди.
Вгорі птахи виводять соло –
І ні душі тобі навколо.
То ж , не на жарт він здивувався :
-А Хто за мною тихо крався?
-Либонь , це Я – Отець Твій , Бог,
Гарант від злих пересторог!
-Ото ж , за Тебе завжди дбав,
Щоб не спіткнувся Ти ,не впав;
Коли важкий долаєш шлях,
Щоб мав Ти хліб насущний й дах…
-А сумнівалися ще люди
Чи ж з нами Батько наш усюди?
Тримає Путнік далі путь -
Вже й проглядалась мандрів Суть…
Та зачепився – й полетів:
Проте не впав – лише присів,
А далі встав, , махнув рукою
Й подався стежкою крутою…
Минають дні , поля толоки –
Та щось не чути поруч кроків :
-О ,Боже мій , невже я згину ?
Невже дітей своїх покинув?
-Мій неслухняний юний Сину,
Я вас ніколи не покину!
Ти ж притомився – і спіткнувся,
А Я , рятуючи , зігнувся,
-Підставив руки і уміло
Впіймав твоє обм*якле тіло;
А щоб знайшов Ти справжню Суть,
Важку здолаєм разом путь.
-Тебе несу Я , отже прошу -
Це не важка для Батька ноша!
Піднявши руки , Чоловік
До сонця голосно прорік:
-Не сумніваються хай люди ,
Чи ж з нами Батько наш усюди!
Дуже влучно!"
Оцей рядок вносить сумнів: "До сонця голосно прорік:
Краще звучало б (До неба голосно прорік:
Бо сьогодні, на диво, багато людей вклоняються "Дажбогу"
Так, гарно... У вас є чому повчитися в плані написання творів... Я взагалі пишу тільки 5 років, не рахуючи того, що писала замолоду...До вашої майстерності мені ще рости і рости...
