Не те вже місто,нові ліхтарі,
Тай люди стали зовсім інші,
Все призабулось на весні,
Багато слів лишилися несказані.
За вікнами бушує ураган,
Іде війна народів,
В Карпатах спить самотній вулкан,
Життя тиче по звичним нотам.
Самотній вовк шукає свою тінь,
Біжить немов зійшов із розуму,
Він бачив сотні-тисяч ведінь,
Тепер шукає свою музу.
І всі займають певну ношу,
Виконують важливу функцію,
Хто щастя комусь приносить,
А хто плекає надію.
Вигаданий
