Чому ми не плачемо сльозами прощання?
Та невже ми забули це слово - прощай?
Лише чую я тихого степу вітання,
Прийшла осінь уже у наший рідний край.
І затихнуть ріки, і замовчить синява
Прірви небес, сонця, дива і гонитви.
Ніч прийде, знову наситить степи темрява
Передостанньої із літечком битви.
Ніч прийде, ти її більше уже не проси
Відійти у спекотні літа блакиті.
На руках лише відгомін роси і краси,
Забуваю прекрасні ранкові миті...
На руках лиш відгомін духовності й тиші,
Коли вітер підніме листок для душі
І десь в душах гармонія дивом напише,
Що не все в ніч іде, так мені напиши...
І на листках зеленого бересту мрії, -
А їм ще так довгенько летіти в туман,
Забуваємо весни не скорі події,
Бачимо осені легкий тендітний стан.
Осінь прийшла, чарівності, ніжності пташка,
Кинула щедрість на дивні злені дуби.
У її вінку - сонячні жовті ромашки,
І тиша прокинулась від її ходьби.
У її віночку - і майори, і трепіт,
Чую я шепіт, літньо-чистий я шепіт...
Ми забуваємо, і прагнемо, прагнемо...
І ранкова літня блакить
Так не зупинить
І осінню ходу, і тишу, і вроду
Жовтого листочку і вранішню тишу
Більше не чути, вітерець мрії колише...
07.09.13.
Гарний ос1нн1й танець 
