Дивлюсь на тебе. Я навпроти.
Вловлюю знайомі ноти.
Між нами відстань в кілька сотень днів.
Я не хотів... А скільки снів!
Мій мозок згадує про тебе.
Мені не вистачає неба.
Відсутність твоя колить ребра,
Та розумію, це все лиш мої потреби.
А тобі не треба. Живеш своїм життям,
Ти гарно виглядаєш. Знаєш,
Усі відверті ті розмови...
Я спрагу свою і не втамував.
Та ніколи, ніколи цього вже не буде знову.
Я вже не буду твій тягар.
Якби ти знав як я скучаю!
Ніщо, як ти, не помагає.
Ти дав те, чого ніхто не має.
Ти не знатимеш, та я нікого, як тебе, не підпускаю.
"Мене немає", - я писав і чи знайду я?
На рани дую, дую, дую,
А вони усе одно болять,
Бо ліки всі не ті, -
Тебе не вистачає і тебе не чую.
