На світі стільки суперечок,
І мене це їсть
Де стільки відповідей нами ще не знаних?
З-поміж білесеньких овечок
Закликають злість
Чоренні хмари, що з небес скотились самозваних
Усі чекають, мов закуті,
І мене це їсть
Невже так важко крок ступити, обійти безодню?
Казки про щастя вже забуті
Це мене теж їсть
Вони ж не знають, що чекає їх за підвіконням
Вони не винні, безсумнівно,
І мене це їсть
Хто-не́будь але не вони, заляглі у залежність
Надія вже на щось сумнівна
Це мене теж їсть
Вони відстоюють лиш в ду́мках свою «незалежність»
І радість сонцю, щирий сміх,
Мене це також їсть
Давно не чули з уст, не бачили вживу на лицях
Мене з’їдає так, як їх
Та й незабаром з’їсть
Шкода, та подвиги в нас тільки на книжок полицях.
