Ты розгромила дім і мрії,
Душа задушена лежить.
Але у серці ще хоть крапля
Надія стомлена тремтить.
Там зажурилась добра воля,
Голодні очі терпко молять.
І все питають Всевишнього Бога,
Коли її пазурі зломлять.
Коли ж нарешті запалає,
В горі померкле сонце.
І нарешті зів'яне життя,
Її квітки в віконці.
А натомість розквітнуть трави
Наших душ, і серць поля.
І нарешті всміхнуться очі,
Як в малого дитя.
Всі втомились, вже нічого не треба,
Крім блакитного неба вгорі.
Всі втомились, вже нічго не треба,
Крім спокійного життя...як тоді.
І коли ж ти відступиш злодійко,
Мабудь плату хтось добру дає.
Але вигравших тут не буде,
Як р'яно хтось нежадає. (27.02.15)
