«Був час брехні,
Настав час смути,
«Москаль» не дасть перепочить» -
Петро задумався сердешний,
А серце стогне і болить.
Не спить, не їсть, усе мудрує,
Дні йдуть, а «сепарат» лютує.
Утратив спокій наш Петро,
Йому уже не до цукерків.
Весь зсохся, зморщився увесь
І шоколад уже не тішить.
Та й ходить на роботу пішки,
А по дорозі шепче шось:
Про Україну, про Європу,
Про Меркель щось,
Про «повну жопу»,
Згадає часом Вову десь
Й перехрестившись дальше йде.
І якось так, у тяжких думах
Схиливши голову поніс.
Тай в слуп як вдариться…
Й о Боже! Розбив чоло!
Побив свій ніс!
Та все даремно…Осіяло!
Що там чоло, що битий ніс,
Коли настало просвітління.
Стулились небеса, в склепіння
Й чарівний промінь ліг до ніг,
Петру вказавши новий шлях.
І відбулося осіяння…
Петро завмер, застиг весь стан,
В думках родився «мирний план».
В ту ж мить гінці по всьому світу
Рознесли вістку цю благу.
Обама з радості хильнув,
А Меркель довго посміхалась
І до Володі додзвонивсь
З натхненням щиро повідала
Той ж позіхав і мухи бив,
В кінці сказавши: «Маладєц».
Призвав в покої він Лаврушу.
З ним покумекав, вилив душу
Та заспівавши на коня
Й перехиливши за здоров’я,
Собі тихенько захропів.
І сниться цареві таке:
«Великий стіл, зібрались гості,
Довкола почесті і сміх,
Аж тут з’явився на порозі
Князь «малороський» – сміх і гріх,
Зайшов з прищуром подивився,
Пройшов так гордо – не схилився,
А підійшовши не зомлів
І твердо протягнувши руку,
З ненавистю в своїх очах,
Пожав Володі супостату,
Чи то всі шість, чи то всі п’ять.
Під спалахи вогнів медійних ,
У позі «аля самостійній»
Він навіть оком не моргнув,
І так стояв (на воду дув).
Вогнів закінчилось мигтіння,
І оплесків не чулось вже.
Петро ж стояв, в заціпенінні
Аж поки ґедзь його не вжер.
Тут зрозумів він, що Володя
З класичним прізвиськом «х..ло»
Стоїть п’ятою на нозі
і мешти нові виминає…»
Так обірвався Путі сон.
На цім вертаємось до себе,
А в нас війна…
Лиш бідний Петя ніяк сього не осягне.
Благочестивий б’є поклони,
У реверансах спину гне
І щось там просить,
Десь грошей, десь трішки санкцій,
Десь підмоги,
А ще надіється на Бога,
Й в диплотично-гордій позі,
Від сильних милостині жде
Малюючи нові кордони
І забуваючи про честь...
ID:
569656
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 26.03.2015 23:32:33
© дата внесення змiн: 29.03.2018 16:20:02
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|