Між ними був звичайний обідній коричневий стіл, дві чашки кави, декілька серветок і безліч несказаних слів. Вони вже понад 10 років отак зустрічають свій ранок. Мовчки. І хоча діляться декількома банальними фразами про надокучливого колегу, тупу секретарку і сварливого боса, в той час як всередині в кожного починає закипати вода. Але вони притушують вогонь і роблять вигляд, що нічого не помічають. І продовжують мовчати.
Після сніданку кожен відправляється у окремі ванни і остаточно гасить внутрішній вогонь наболілого. Часом, досягаючи рукою інтимних місць, вони пригадують як раніше бавились в ду́ші разом. Одного разу навіть завісу порвали. Посміхаються. Але з ванної кімнати кожен виходить без жодного натяку про згадування минулого.
Разом спускаються на ліфті, прямують на стоянку, сідають у різні авто і прощаються знову ж таки без слів, лише двічі підмигуючи один одному фарами - він лівою, а вона правою.
Останній місяць, він кожного четверга має "термінову нараду, яка затягується до пізньої ночі", а вона кожної середи "ходить у спа-салон".
Так і живуть, у власних окремих світах. Формально, вони все ще сім'я - добропорядна і ввічлива, як думають всі сусіди. А фактично, вони вже давно сплять на різних ліжках.
Остаточно розірвати зв'язки не наважуються. Чи так вже звикли, чи спрацьовує фобія самотності - над цим не задумувались. Кожен для себе вирішив, що таке життя його цілком влаштовує.
Але...кожного ранку їх розділяє коричневий стіл...звичайний обідній коричневий стіл.
