Хочеш, розповім, як ти почуватимешся між живими
тоді, як надійде час товаришувати з мертвими?
Сергій Жадан
Я не знаю, коли ми стали поетами...
Та якби я знав, я б заповів вказати цю дату на моїй могилі.
Бо таким датам місце лише на цвинтарі.
Або в поезії.
Як поет я являю собою найживішого з усіх померлих.
Або навпаки.
Це все не має сенсу поки ми всі ще живі.
Або вже мертві.
Бо я і ти - такі самі "я і ти" як і ми з тобою.
Допоки нас двоє.
І ти читаєш мої вірші.
А я їх пишу може і не тобі.
Може і не пишу. І не хочу писати.
А ти їх таки читаєш і знаходиш в них себе.
Та в них нема тебе.
Так само як і мене.
Так само як і сенсу, який ти там знаходиш.
Я не знаю, коли ми стали поетами...
Та якби я знав, я б заповів вказати цю дату на моїй могилі.
Бо та цвинтарна тиша так личить моїй поезії.
Або навпаки.
Напевно, мої вірші читатимуть на цвинтарях.
По чорних ночах.
Моїми віршами блюватиме, ховатиме сльози на очах
Якийсь там монах.
Ось вона слава.
Ось воно щастя.
Танцюй на кістках!
А я зачекаю...
Поки ми всі станемо поетами...
