Очі з яких виглядала пустота
рясніли краплями солоної роси,
попереду шлях який вибрала вона -
дорога в ад. По якій потрібно було йти.
Судорожний подих пронизував тіло,
голос здавалося зовсім пропав,
в обіймах опинитись їй хотілось,
щоб він від всього злого заховав.
Той який вже більше не існує...
хоч його образ блукає іще в снах
її вже нікому... ніхто вже не врятує.
Багряніли досі гарячі сліди на руках.
Та й не наважувалася прощення просити,
хоч яким щирим і не було б каяття
із спокусою в пучину відчаю і пороку спуститись
вона нажаль боротись не могла.