Пошарпаний, тривожний час холодно ступив брудною берцею на нашу землю, жалюгідно влізши на подвірʼя до кожного, постукав у двері старим посохом, нагадуючи про біди і страхіття, які вже не раз приходили сюди.
Дико перемішавши радість і горе, він так закрутив життя, що хотілося втекти від цього звірства і брехні подальше. Так – неначе все зло вилилося тут і отруїло матінку-землю, неначе вампір вчепився в неї і не зміг відірватися, захлинаючись її кровʼю.
Закривавлені зуби і оскаженілий, придуркуватий погляд снував як вдень, так і вночі, не бачачи нічого святого і меж допустимого.
Неначе круки на дереві, повсідалося зло тут і чекало на біду.
Виливалося це все у турботу і неспокій, але люди з вірою у бога, радіючи кожний за дружню сімʼю і горду націю, продовжували і продовжують жити, затопкуючи ногами цю гієну.
Так – це про нас, друже, про наше минуле і сьогоднішнє. А майбутнє – ще жевріє за камʼяною брилою, яку – як писав Франко, треба добре лупати і лупати.
26.01.1995р.
