Все починається. Ворон поводить крилом.
Тінь виринає, хаосом вплітаючись в очі.
Дух потойбіччя – аж серце безладно стукоче –
Жахом байдужості знищує наше тепло.
Спрагло впивається поглядом в будь-який блиск.
Як же яскраво палають йому наші душі –
Щирі, відважні, безсмертні, такі відчайдушні,
Тануть від болю слізьми, мов розтоплений віск.
Ворон здіймається, чорним шматуючи синь,
Чисті серця до п'яна напуваючи люттю,
Пазурі гострі встромляючи в стомлені суті,
Вирвавши з коренем рештки живої краси.
Хто поведеться на заклик кривавих боїв,
Світ розкришить на чиєсь побажання видовищ –
Потім збиратиме часточки власних румовищ
В древніх уламках давно позабутих руїн.
В’ється лозою в душі неприборкане зло.
Війни несуть полиновий, роз'ятрений присмак.
Землю в тривожні обійми захоплює присмерк.
Все починається. Ворон поводить крилом.
Ваша поезія долинає до глибин душі та розуму, дійсно чіпляяє за живе. Мене важко пробити на сльози, але ваші вірші дійсно викликають сльози на очах, особливо - Колискова нескореного краю та Жіноче замовляння (Спас). У Вашому молодому віці - таке глибоке розуміння істинної сутності жінки.
Вітрова Доця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00