Аполлон Майков
* * *
Любо, як перед іконою святою
Із оздобленням прекрасним золотим,
Невідомою запалений рукою,
Свічки воскової вогник засвітив.
Знаємо ми всі: коли свіча палає
І співає клір піднесено пісні,
В когось горе помаленьку притихає,
Хтось, можливо, тихо сльози ллє рясні.
Світлий Ангел уповання пролітає
Над молільною юрмою у цю мить.
Трепетна душа полегкість відчуває
Від знамення свічки, що вогнем горить.
Це – посильний внесок бідної вдовиці,
Це також мізерна лепта бідняка,
Може бути це пожертва від убивці
Як покутна туга й смуток бідака.
Це – хвилиночки прозріння, світлі миті
В диких нетрях наболілої душі;
Це і пам’ять сліз, розчулено пролитих
Тим, хто в вічність заглянути поспішив…
30.08.2010 р.
