Люблю я приходити в гості до ночі,
Спокійно і тихо, лиш чути думки.
Усіх вона вислуха й долі дівочі,
Немов у романі, горта сторінки.
На кожній зізнання, на кожній розлука,
Страждання, зітхання, надії...любов,
На кожній, як правило, ніби три звуки:
"Кохаю...чекаю...чому..." З тих розмов
Лиш сумно зітха ніч у відповідь...Чудно.
Чому і навіщо хтось знову питає.
Вона все мовчить, ні, їй зовсім не нудно.
А ніч все мовчить, вона просто не знає...
Навіщо, чому - то одвічні тривоги.
Куди або з ким - не розкаже вона.
У світі для кожного власні дороги,
Для кожного в світі своя сторона.
Не варто шукати ще кращої долі.
Там краще, як кажуть, де нас ще нема.
І клену - лиш клен, а тополя - тополі.
"І віл знайсь з волом" - кажуть все ж недарма.
І вірші, і пісню, і музику серця
Так легко вночі у життя відпускати,
Як місяць, мов чистої думки озерця,
Лиш сонним крилом обійма коло хати.
А може й нехай, хай мовчить собі тихо,
Не судить, не ганить, не гра, не співа.
Хай плаче й радіє душа всім на втіху...
Тоді лиш відчуєш - душа є жива!
