Якщо б заблукати в лісі, а не собі,
І тільки під зоряним пилом знайти старі карти,
Карти неба, як нашого життя, прочитати навмання.
Якби ми знали свої стежки, всеодно б по них пішли.
Бо це наші дороги і повороти, і ямки, гори й перехрестя.
І чоботи наші стоптані правильно і мозолі болять саме там.
Себе знаходять бідним і самотнім на краю планети під дощем,
Тоді ведуть себе додому, дорогами новими, і творять дім в собі.
Найкращі алхіміки ще не відкрили, що сховано людській душі.
Якби, люди, так того хотіли, хіба б ми краще не змогли?
І там, і тут, і навіть на тім світі все можна ще змінити.
Добрішим бути і світлішим лише на кілька кандел.
Наші дороги темні, то будьмо ліхтариками.
В собі має бути затишно і спокійно.
