Пробач, я не та, хто буде
Кокетливо усміхатися,
Дивитися вгору віддано.
Я можу тобі зізнатися
В усьому. І бути рівною.
І сил не просити в сильного,
Сама у собі зломитися.
Я можу і помилитися.
Не ставши, однак, покірною.
Я можу здаватись впертою,
І гірше того – надмірною.
Бажаючи лиш відвертого
Твого почуття безцінного.
Бажаючи свою істину
Притиснути й боронити.
У серці моїм терміти
Безжалісно точать стіну
Між тим, що мені належить,
І тим, що твоє і наше.
З'єднатися б без обмежень,
Але це нашкодить завше.
Та низка зустрічних кроків
Приводить усе ж до раю.
Ти знай, що тебе кохаю
У кожному з наших років.
