Темні тіні небуття.
Пророчі о́брази-обра́зи (обра́зи ж звісно абразивні).
І образ пекла на стіні -- моя свідомість.
Життя -- все б*ється в двері непрочинені,
як птаха у прозоре скло.
Минає ніч, минають зорі,
минає темрява прозора,
й водночас міцна, наче скло.
Перехрещені важкі ножиці
проріжуть сутінну тканину в ложі світу.
І простирадла замовкнуть скоєне назавжди.
Замовкне все, порушивши систему,
потрощені дахи охоплять далечінь.
Мене вже не торкне ніколи
болей сплетена мережа
чи довгі сутінки невиконаних снів.
Обірветься реалії система
А комуністи врешті зникнуть,
і їх "матерія, діалектизм"
і їх набридлий всім партійний соліпсизм.
Доконане фізичне тіло стане атомом
Молекули захоплять світ закоханих,
А сталь -- перекричить суспільний лад усталений.
Від дверей лишилося лиш слово.
Удод розбив трикляте скло --
три тисячі уламків.
А темрява останнім зойком відступила
Під хвилями, спектральний, дякую тобі, діапазон.
